| «…і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б\'є кожного сина, якого приймає!..» Євр.12:5-7; 11.
 
 Чомусь, забула хто я є,
 Що Ти, Господь, завжди Той Самий,
 Твоя любов навік живе,
 Хоча караєш, докоряєш.
 
 Забула: «Ви – народ святий»,
 Забула: «Ви – священство царське».
 О, Господи, Ти – Бог живий!
 «Скидай лахміття грішне, рабське».
 
 Печалі, смутку я не жду…
 Та Ти все бачиш, направляєш,
 Коли з гріхом дружу, живу,
 То по-любові Ти караєш.
 
 Та Ти приймаєш! Такий Бог!
 Цю милість важко зрозуміти:
 «Ти не одна, підем удвох,
 В терпіннях хочу тебе вчити.
 
 І ти научена збагнеш,
 Як важко мусив Я терпіти.
 Не осуд, прощення приймеш.
 Я буду, буду Я любити!»
 
 Відкинув…не хотілось жить…
 А Він промовив: «Я – приймаю».
 Спіши і ти, як Я любить,
 Скажи усім: « Я їх прощаю.
 
 В твоїх печалях й Я скорблю,
 І вчу, як батько учить сина.
 Та Я – приймаю, Я – люблю!
 Не забувай, що ми родина!"
 
 |